З юних років Іван Павлович зацікавився краєзнавством, вивчав історію рідного села, цього поселення древніх слов`ян та укріплення Посульської оборонної лінії, читав розвідки Василя Ляскоронського й тоді чи не вперше дізнався про давньоруські поселення, про урочища Замок, Микільську гірку, Самсоніїв острів, згодом спілкувався й листувався з керівниками археологічних експедицій Юрієм Моргуновим та Євгеном Горюновим, досліджував козацьку минувшину.

Наприкінці 1980-х років Іван Чумарний одним із перших в Лохвицькому районі був членом Демократичної Партії України за часів головування в ній Юрія Бадзя та Володимира Яворівського. Його українськість є на генетичному рівні. Вона бере свій початок із середини 18 століття, коли до Сенчі із сусіднього містечка Комишнього перебрався гончарних справ майстер Лука Чумарний, – завзятий й талановитий, умілець своєї справи. Підприємливий був Іванів прадід Лука, працював з ранку до ночі, родину мав чималу, яка шанувала не лише українські ремесла, але й народні традиції та історію. 
У працьовитій родині гончара-посудника Якима Лукича, діда Івана Павловича Чумарного, було п’ятеро дітей – Іван, Грицько, Павло, Софія та Тетяна – один із яких, Павло, і дав життя цьогорічному ювілярові шість десятків років тому.

Після закінчення середньої школи він трудився трактористом у Сенчанській сільгосптехніці, згодом вступив до Черкаського державного педагогічного інституту, який закінчив у 1973 році. Пізніше працював вчителем фізичного виховання та тренером в Лохвицькій дитячо-юнацькій спортивній школі, підготував майстра спорту, кілька кандидатів у майстри спорту та першорозрядників.

Від 1994 року І. П. Чумарний є головою фермерського господарства „Сатурн”, задля підвищення кваліфікації с/г виробників згідно з міждержавними угодами він навчався у Німеччині (1996) та США (2008). Був нагороджений Президентом України (2004) іменним годинником.

Двічі обирався депутатом Лохвицької районної ради.

За поздоровленням і біографією Олександра Панченка